«За останні три місяці у всіх проведених випадках трансплантації нирки від живого родинного донора ми застосували лапароскопічну донорську нефректомію».
Владислав Закордонець, провідний трансплантолог Медичного центру міста Києва, — про результати роботи команди, переваги лапароскопічного донорства та відновлення після операцій.
За дев’ять місяців 2026 року команда Медичного центру міста Києва виконала 63 трансплантації нирки. За кількістю таких операцій центр посідає перше місце серед медичних закладів Києва та друге в Україні.
Окремий напрям роботи команди — лапароскопічна донорська нефректомія, що дає змогу забирати нирку в живого донора через невеликі проколи, зменшуючи травматичність втручання та полегшуючи післяопераційне відновлення.
— Владиславе, якими є результати трансплантації нирки за дев’ять місяців цього року?
За цей період ми виконали 63 трансплантації нирки. Якщо говорити про останні три місяці, то це 18 операцій: п’ять — від посмертних донорів і 13 — від живих родинних донорів.
За кожною цифрою стоїть велика робота команди. Трансплантація — це і обстеження донора й реципієнта, оцінка ризиків, підготовка, робота транспланткоординаторів, хірургів, анестезіологів, нефрологів, лабораторії та інших фахівців, а також подальший медичний супровід пацієнта. А ми ж, нагадаю, супроводжуємо пацієнтів пожиттєво. Усі аналізи та консультації — безоплатно.
— Ви згадали про родинних донорів. Що особливого в роботі з ними?
У всіх 13 випадках трансплантацій від живих родинних донорів, проведених за останні три місяці, ми виконали лапароскопічну донорську нефректомію.
Це сучасний малоінвазивний метод, за якого нирку забирають через невеликі проколи. Для нас принципово важливо не лише допомогти реципієнту отримати новий орган, а й максимально дбайливо поставитися до здорової людини, яка добровільно вирішила стати донором.
— Як можна забрати нирку через кілька невеликих проколів? Адже орган досить великий.
Через невеликі проколи вводяться камера та спеціальні хірургічні інструменти. Під контролем зображення на екрані хірург виділяє нирку, працює із судинами та сечоводом і готує орган до вилучення.
Звісно, нирку неможливо вивести назовні через звичайний прокол. Тому для її вилучення роблять додатковий невеликий розріз. Але він значно менший, ніж розріз під час традиційної відкритої операції.
У цьому й полягає головна перевага методу: ми можемо виконати необхідне хірургічне втручання з меншою травматизацією тканин.
— Що це дає самому донору?
Насамперед менш виражений післяопераційний больовий синдром, меншу операційну рану та швидше відновлення. Пацієнту легше повертатися до рухової активності й повсякденного життя.
За нашим досвідом, відновлення після лапароскопічного втручання може відбуватися майже вдвічі швидше порівняно з відкритою операцією.
Для донора це особливо важливо: людина не лікує власне захворювання, а проходить операцію заради порятунку іншого життя. Тому ми маємо зробити все можливе, щоб мінімізувати ризики та полегшити її відновлення.
— Чому тоді лапароскопічну донорську нефректомію виконують не в усіх медичних закладах?
Для цього потрібні три складові: бажання впроваджувати сучасні методики, відповідна кваліфікація хірургів і технічні можливості.
Йдеться про досвід виконання таких операцій, спеціальне лапароскопічне обладнання, хірургічні інструменти та необхідні витратні матеріали. Але самого обладнання недостатньо — важливі практичний досвід команди, злагодженість її роботи й дотримання всіх вимог безпеки.
Трансплантологія — це напрям, у якому професійна підготовка та командна взаємодія мають вирішальне значення.
— Чи можна виконати таку операцію кожному живому донору?
Остаточне рішення ухвалюється індивідуально. Перед операцією ми детально вивчаємо комп’ютерну томографію, оцінюємо анатомічні особливості нирок і судин, їхню кількість та розташування.
Ми виконуємо як лівосторонні, так і правосторонні лапароскопічні донорські нефректомії.
Працюємо з різними анатомічними варіантами — зокрема, коли нирка має одну артерію та одну вену або кілька судин.
Ці особливості не завжди є перешкодою для лапароскопічного втручання. Але кожен випадок потребує ретельного аналізу, а вибір методу залежить від конкретної клінічної ситуації.
— Ви також виконуєте АВО-несумісні трансплантації нирки. Що це означає і чому такі операції в Україні досі рідкість?
Це трансплантації, коли група крові донора й реципієнта не збігається за системою АВО. Такі операції потребують спеціальної підготовки пацієнта, щоб знизити ризик імунного відторгнення, та ретельного післяопераційного контролю.
За дев’ять місяців 2026 року наша команда виконала три АВО-несумісні трансплантації нирки. Це складний напрям трансплантології, який дає більше шансів пацієнтам отримати нирку від живого родинного донора навіть за різних груп крові.
— Владиславе, скільки трансплантацій нирки ви виконали дітям цього року?
З початку 2026 року ми виконали три трансплантації нирки дітям різного віку. Такі операції потребують особливої хірургічної майстерності, адже необхідно враховувати вік дитини, її анатомічні особливості та вагу. У моїй практиці була й трансплантація нирки дитині віком лише дев’ять місяців.
— Що сьогодні відрізняє трансплантаційну команду Медичного центру міста Києва?
Передусім це досвід, готовність працювати зі складними клінічними випадками та постійний розвиток. Ми не зосереджуємося лише на кількості операцій. Для нас важливі безпека донора, результат трансплантації для реципієнта та якість подальшого медичного супроводу.
— Що для вас означають результати дев’яти місяців роботи?
Найважливіше для нас — це люди, які завдяки трансплантації отримують можливість жити без діалізу, повертатися до родин, роботи, навчання та своїх планів.
Саме заради цього ми вдосконалюємо методики, розвиваємо команду й продовжуємо працювати.
