Безбар’єрність

Суспільна та громадянська безбар’єрність

Це коли кожна людина має простір для участі:

може голосувати, висловлювати свою думку, приходити на події, бути активною в громаді, волонтерити чи ініціювати зміни. Це коли можливість бути частиною спільноти — врахована заздалегідь: будь-яким досвідом життя. Це також про ставлення.

Коли подія одразу передбачає жестову мову. Коли у громаді цінують різноманітність і створюють умови, у яких кожен може діяти, бути почутим і відчувати себе на своєму місці.

Безбарʼєрна мова

Мова, що ґрунтується на принципі поваги до гідності кожної людини та не містить слів, фраз або виразів, які відображають упереджене, стереотипне чи дискримінаційне ставлення до людей.

Неприпустимо

У сфері офіційного спілкування, у нормативно-правових актах, діловодстві, освітніх і наукових текстах, медіа, публічних виступах, а також у внутрішніх документах підприємств, установ і організацій неприпустимим є вживання термінів і найменувань, що є застарілими, стигматизувальними, редукціоністськими або такими, що зводять особу до ознаки порушення чи стану, зокрема: «інвалід», «візочник», «колясочник», «паралітик», «ампутант», «каліка», «діабетик», «глухонімий», «шизофренік», «псих», «даун», «людина з особливими потребами», «людина з обмеженими можливостями», тощо, а також утворених від них фемінітивів та інших граматичних форм.

У контексті сучасних тенденцій суспільної політики та утвердження принципів залучення постає нагальна потреба в критичному переосмисленні усталеної термінології, яка може нести дискримінаційний потенціал. Тому постає необхідність переосмислення певних термінів у суспільній сфері, а саме:

• Працездатність людини, безробітні — поняття, що редукують особистість до її економічної функції, створюючи дихотомію «корисний/некорисний» член суспільства. Така термінологія ігнорує багатовимірність людської особистості та її потенційних внесків у соціум поза межами формальної зайнятості.
• Каліцтво, трудове каліцтво — поняття, зосереджені виключно на дефіциті або обмеженнях, формуючи патологізувальний погляд на людей з інвалідністю. Вони закріплюють медичну модель інвалідності, що розглядає її як індивідуальну трагедію, а не як результат соціальних бар’єрів.
• Олігофренопедагог, корекційний педагог, тифлопедагог, сурдопедагог — поняття, які попри їх професійний характер, містять семантичні компоненти, що підкреслюють «дефектність» або «неповноцінність» учнів. Афікси олігофрено-, -корекційний створюють імпліцитне розуміння освітнього процесу як «виправлення» або «лікування», а не як розкриття потенціалу особистості.
• Дітки, діточки, дитиночка, дитинка — зменшувально-пестливі форми, що інфантилізують дітей та підлітків, позбавляючи їх суб’єктності та можливості розглядатися як повноцінні особистості зі своїми правами та потребами.
• Сирота, відмовник, напівсирота, дітдомовець, підопічний, інтернатська дитина, виходець з інтернату — поняття, що закріплюють стигму соціального сирітства, редукуючи особистість дитини до її соціального статусу або місця проживання. Такі слова формують упереджене ставлення суспільства та можуть негативно впливати на самоідентифікацію особистості.
• Неповноцінна сім’я, неповна сім’я — поняття, що створюють ієрархію сімейних форм, де деякі з них розглядають як дефіцитарні або проблематичні.
• Вразливі групи — поняття, що створює негативну ідентичність, де відбувається процес соціальної стигматизації особи на основі її попереднього досвіду.

Людина, яка спілкується жестовою мовою. Рекомендації

ПРАВИЛЬНО:

• Звертатися напряму та забезпечувати умови для контакту. Під час розмови з людиною за наявності перекладача дивіться і звертайтеся безпосередньо до свого співрозмовника, а не до перекладача. Спілкуйтеся у добре освітленому місці, щоб було чітко видно обличчя та руки без зайвих тіней.
• Використовувати природні жести та просити уповільнити темп. Якщо ви тільки вчите мову, абсолютно нормально попросити співрозмовника спілкуватися повільніше або використовувати прості природні жести й малюнки. Жестомовні люди позитивно сприймають такі спроби знайти спільну мову.
• Ставити коректні запитання про комунікацію. Замість розпитувань про медичний стан, краще дізнатися про досвід людини за допомогою ввічливих фраз: «Як ти вивчив жестову мову?», «Давно ти володієш жестовою мовою?» або «Чи знаєш ти жестову мову?».

НЕПРАВИЛЬНО:

• Ставити безтактні питання про походження глухоти. Неприпустимо використовувати медичний діагноз «глухий» як побутове звернення, а також ставити некоректні питання на кшталт: «Ти з народження такий?», «Як це сталося?» чи «Це вроджене чи набуте?».
• Перекладати відповідальність на людей, які чують. Якщо виникло непорозуміння, категорично не рекомендується казати зневажливі фрази на кшталт: «Дайте телефон чуючій людині, я їй поясню». Потрібно проявити терпіння та спробувати інші методи (написати текст, показати карту).
• Уникати спілкування через страх непорозуміння. Не можна відмовлятися від комунікації чи надання допомоги лише тому, що ви не знаєте жестової мови. Також не варто виправляти або вважати помилкою, коли жестомовна людина використовує у вашій розмові фрази «я сказав» або «я слухаю» (вони «слухають очима»).

Людина з протезом / протезами. Рекомендації

ПРАВИЛЬНО:

• Запитувати дозволу на фізичний контакт. Рукостискання з людиною, яка має протез руки, є абсолютно природним, але якщо ініціатором є ви, краще делікатно уточнити: «Чи зручно вам потиснути руку?». Сам протез слід сприймати як частину тіла.
• Спілкуватися природно та поважати межі. Фокусуйтеся на особистості людини, а не на протезі чи ампутації. Якщо хочете почути її історію, зачекайте, поки людина сама проявить ініціативу, або делікатно запитайте: «Якщо вам комфортно, я з радістю послухаю вашу історію».
• Висловлювати повагу без надмірної героїзації. Дякуйте за внесок і захист просто та щиро (наприклад: «Дякую за те, що ти зробив»), уникаючи ідеалізації, яка створює зайвий психологічний тиск. Дітям пояснюйте ситуацію спокійно, акцентуючи увагу на силі та відвазі людини.

НЕПРАВИЛЬНО:

• Акцентувати увагу на протезі та ставити некоректні запитання. Не можна розпитувати про терміни адаптації (наприклад: «Скільки часу знадобилося, щоб навчитися ходити на протезі?»), засипати питаннями в присутності людини або намагатися вигадати недоречні порівняння на кшталт «Ой, я теж колись ногу ламав».
• Жартувати без належного рівня довіри. Неприпустимо використовувати чорний гумор про протези з малознайомими людьми. Навіть у близькому колі, де такі жарти допомагають зняти напругу, варто спочатку переконатися, чи налаштована людина жартувати саме зараз: «Можна я пожартую про твій протез?».
• Форсувати розмову та ігнорувати емоційний стан. Не можна тиснути на члена родини, якщо він соромиться виходити на люди чи не готовий обговорювати свої почуття. Також не варто публічно соромити дитину, якщо вона поставила пряме запитання про протез — краще м’яко перевести її увагу, а розмову про повагу до кордонів відкласти до дому.

Людина, яка користується кріслом колісним. Рекомендації

ПРАВИЛЬНО:

• Поважати особистий простір та запитувати дозволу. Сприймати крісло колісне, милиці чи ходунки як частину особистого простору людини. Перш ніж надати фізичну допомогу, доторкнутися до крісла чи взятися за нього, обов’язково запитайте: «Чи потрібна вам допомога? Як саме я можу допомогти?», і тримайтеся виключно за нерухому раму візка.
• Спілкуватися на одному рівні очей. Під час тривалої розмови присядьте поруч на стілець або зробіть крок назад, щоб співрозмовнику не довелося незручно закидати голову вгору. У спільних фотографіях краще позувати стоячи або присісти на стілець поруч, а не навпочіпки.
• Фокусуватися на особистості, а не на інвалідності. Спілкуватися природно і на рівних, без жалю чи надмірного захоплення буденними справами людини. Якщо потрібно обговорити побутові чи робочі потреби (наприклад, для адаптації простору роботодавцем), формулюйте питання делікатно: «Якими допоміжними засобами реабілітації ви користуєтесь?» або «Як ми можемо адаптувати простір?».

НЕПРАВИЛЬНО:

• Чіпати допоміжні засоби та порушувати межі без згоди. Категорично не можна без дозволу пересувати крісло, спиратися на нього, штовхати людину, нависати над нею чи гладити собаку-поводиря, яка перебуває «на службі». Також не можна ігнорувати відмову від допомоги, якщо людина відповіла, що впорається сама.
• Ставити безтактні питання та обговорювати людину в третій особі. Неприпустимо ігнорувати людину, спілкуючись про неї з її супроводжуючими у її ж присутності. Не можна ставити некоректні питання про особисте життя, прогнози лікарів чи причини травми (наприклад: «Воював?», «Коли встанеш?», «Дітей мати будеш?»).
• Проявляти жалість, зверхність або давати непрохані поради. Не можна лізти з порадами щодо нетрадиційного лікування («цілителі в горах») чи релігійними повчаннями. Також помилково вважати, що фізичний стан залежить лише від сили волі, і говорити фрази на кшталт «ти просто встань і йди» або завчасно ідентифікувати людей у кріслах як жебраків.