Реконструкція шкірно-хрящового дефекту верхівки та крил носа

Понівечений ніс являє важку психологічну травму особистості, створює проблеми самоідентичності, перешкоджає нормальному соціальному контакту. Руйнування носа виникає внаслідок травматичних уражень, опіків, відморожень, гнійно-септичних процесів, укусів тварин тощо. Залежно від величини дефекту носа, стану оточуючих тканин використовують різні тактики та методи реконструктивних та естетичних операцій.

Основними вимогами до пластичного матеріалу є його близькість за фізіологічними та текстуальними властивостями до тканин носа. В реконструктивній хірургії носа використовують шкірні трансплантати, місцеві та регіональні клапті. Однак, для закриття великих дефектів носа таких клаптів недостатньо. Для цього застосовують клапті лобової ділянки, шкіра якої найбільш відповідає покривам носа. Підставою для формування клаптів лобової ділянки є один з основних лицьових судин чи судин шкіри голови.

Найбільш придатним пластичним матеріалом для відтворення носа є тканини лобової ділянки. Вони мають багатошарову структуру і складаються зі шкіри, підшкірної клітковини, лобного м’яза та тонкого шару пухкої сполучної тканини. Таким чином, лобовий клапоть є міофасціокутанним, а, завдяки власної васкуляризації з декількох джерел — осьовим. Це дозволяє використати парамедіальний клапоть на медіальній ніжці з живленням від гілок надблокової, надочноямкової артерій і задньої артерії носа, а також повздовжній клапоть лоба на латеральній ніжці з живленням від лобової гілки поверхневої скроневої артерії. Другий вид клаптя може бути застосований для одночасного закриття дефекту виличної ділянки.