Чому це важливо для кожного
Щороку з 25 листопада до 10 грудня проводиться Всеукраїнська кампанія «16 днів проти насильства». Її мета:
- Привернення уваги до роботи з подолання насильства в сім’ях.
- Жорстокого поводження з дітьми.
- Протидія торгівлі людьми.
- Захист прав жінок.
Міжнародна правозахисна акція «16 днів проти насилля» розпочата у 1991 році. Ініціатори обрали датою початку акції 25 листопада — Міжнародний день боротьби з насиллям та датою її завершення — 10 грудня — Міжнародний день захисту прав людини.
На своєму життєвому шляху ми зустрічаємося з різними людьми, всі по-різному до нас ставляться. Вони не завжди стримані, часто виникають у нас з ними сварки, і навіть, вдаються до насилля.
«Що відбувається сьогодні…» Упродовж тисячоліть одна людина кривдить іншу людину, чинить насильство щодо неї. У світі постійно відбуваються війни, напади на людей, дискримінація, приниження. Ми вже звикли сприймати насильство, як щось неминуче. Але ж прояви насильства порушують права людини, принципи вільного та справедливого існування.
І коли насильство чиниться поруч з нами, чи у нас в домі, в школі, на вулиці, ми можемо зупинити його. Іноді ми не усвідомлюємо, що втягнуті в коло насильства, бо можемо не знати, що певні насильницькі акти щодо нас порушують наші права, честь та гідність, не знаємо своїх прав, як захистити себе.
Що ж таке насильство?
Насильство — це будь-які умисні дії однієї людини стосовно іншої, якщо ці дії порушують права й свободи людини, наносять їй фізичну, моральну чи психічну шкоду. Є чотири види домашнього насильства:
Фізичне насильство в сім’ї
Це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.
Сексуальне насильство в сім’ї
Це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім’ї.
Психологічне насильство в сім’ї
Це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.
Економічне насильство в сім’ї
Це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю або навіть призвести до смерті постраждалого.
Куди звертатися за допомогою, якщо стали жертвою домашнього насильства
У Києві для надання допомоги постраждалим від домашнього насильства діє «Київський міський центр соціально-психологічної допомоги»:
вул. Новодарницька, 26, корп. 1
095 630 17 94
Також, у разі потреби, можна звернутися до cлужби «Телефон довіри» за номерами (працює цілодобово):
15 00 (стаціонарний)
044 272 15 00
Також працює «Київський міський центр гендерної рівності, запобігання та протидії насильству»:
вул. Іллєнка, 20
044 272 15 00
Як зупинити насильство
Уникай ситуацій, які можуть призвести до насильства
Говори спокійно і впевнено
Дай агресору можливість зупинитися
Відійти в сторону. Це не ознака слабкості!
Не прагни помсти ворогам. Вмій пробачати
Попросити допомоги. Це не ознака слабкості чи боягузтва!
Під час російської агресії українці об’єдналися заради спільної мети — подолати ворога і зберегти майбутнє своїх дітей у вільній і незалежній державі. Жінки і дівчата поруч із чоловіками боронять нашу країну зі зброєю в руках, рятують поранених і гідно витримують усі виклики цієї війни. Проте в суспільстві продовжує існувати безліч стереотипів щодо гендерної тематики і принципу рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.
Під час акції «16 днів проти насильства» хочеться ще раз привернути увагу суспільства й кожного громадянина на необхідності об’єднатися навколо формування нульової толерантності до будь-яких проявів насильства щодо дівчат і жінок.
Війна по своїй суті — це насильство. Проте найбільше випробування для людства в час війни — залишатися людиною. Адже, глобальна наша мета — створити світ без насильства, з рівними правами жінок і чоловіків, із щасливими дітьми.
Надважливо не тільки протидіяти, але й вчитися запобігати проявам насильства відносно жінок та дівчат. Для цього насамперед треба позбавитися гендерних стереотипів, припинити толерувати насильство, яке відбувається відносно жінок, а нерідко і чоловіків у приватному і публічному житті.
Пам’ятайте
Попросити допомоги — це не ознака слабкості чи боягузтва, адже сильний не той, хто довго страждає і терпить, а той хто приймає допомогу і робить крок до змін.
Насильство під час війни. Як виявити, притягнути до відповідальності?
Під час війни/збройного конфлікту може мати місце не тільки насильство, яке в національному законодавстві за кримінальним кодексом може кваліфікуватися, як порушення законів і звичаїв війни (мається на увазі сексуальне насильство, вчинене під час збройного конфлікту), а й домашнє насильство (в чотирьох формах) та інші види/форми насильства, як наприклад булінг (цькування) або насильство за ознакою статі.
Основна думка полягає в наступному — щоб виявити і протидіяти насильству, важливо розуміти з якими видами і формами насильства ми можемо стикнутися під час війни.
Перше, що варто згадати це — домашнє насильство. Це насильство нікуди не поділось, навпаки, випадків домашнього насильства менше не стає.
Домашнє насильство існує в чотирьох формах: фізичне, психологічне, сексуальне та економічне. Окремим проявом домашнього насильства можуть бути погрози.
Що стосується профільного закону, то в національному законодавстві це Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Якщо говорити про відповідальність — то за вчинення домашнього насильства може мати місце притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП та до кримінальної відповідальності за ст. 126-1 КК України (та іншими статтями КК України, якщо мова йтиме про сексуальне насильство).
Важливо зазначити, що домашнє насильство є різновидом гендерно зумовленого насильства (а не окремим видом насильства).
Також варто враховувати, що поняття «домашнє насильство» і «злочин пов’язаний з домашнім насильством» — це не однозначні поняття.
У контексті зазначеного «злочином, пов’язаним із домашнім насильством» слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого містять хоча б один із елементів, перелічених у ст. 1 Закону №2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх у відповідній статті (частині статті) КК, як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.
Таким чином, аналізуючи комплексний характер домашнього насильства та виходячи з тлумачення закону, до злочину, пов’язаного з домашнім насильством, на який поширюється заборона у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, слід відносити не тільки злочин, передбачений ст. 126-1 КК, та злочин, що містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», але й кримінальне правопорушення з ознаками діяння (дії або бездіяльність), поняття якого визначено у ст. 1 Закону №2229-VIII.
Поняття/словосполучення «злочин, пов’язаний з домашнім насильством» зустрічається у наведених нижче статтях КК України та КПК України:
- ч. 2 ст. 76 КК України (передбачено, що на осіб, засуджених за злочини, пов’язані з домашнім насильством, суд може покласти інші обов’язки та заборони, передбачені статтею 91-1 КК України).
- ст. 91-1 КК України (введено інститут обмежувальних заходів в кримінальних провадженнях).
- ч. 6 ст. 194 КПК України (передбачено, що на етапі прийняття судом рішення щодо застосування запобіжного заходу до підозрюваної особи можуть застосовуватись обмежувальні заходи).
- ч. 7 п. 1 ст. 284 КПК України (передбачений «імунітет» на закриття кримінального провадження провадження, якщо потерпіла сторона відмовилась від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення).
- ч. 1 ст. 469 КПК України (передбачено особливості укладання угоди про примирення між потерпілою та обвинуваченим).
Також, в темі, яка стосується домашнього насильства важливо згадати про Порядок проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги (наказ МОЗ від 01.02.2019 №278).
Якщо говорити про певні спеціальні запобіжні заходи, то важливо зазначити, що до кривдника (особи, яка чинить домашнє насильство) може бути застосовано терміновий заборонний припис органами національної поліції, терміном до 10 діб та/або обмежувальний припис, який застосовується судом і може бути застосований на строк до 6 місяців, і потім продовжений на строк до 6 місяців. Також кривдник може бути взятий на профілактичний огляд та/або направлений на проходження спеціальної програми для кривдників.
Алгоритм реагування на випадки домашнього насильства:
- Перший крок — це виявлення (до прикладу звернення до одного з уповноважених суб’єктів системи протидії домашньому насильству: повідомлення на лінію «102», «103», звернення до служби в справах дітей, до органів прокуратури, органів системи БПД тощо).
- Другий крок — це оцінка ситуації (тут може бути оцінка ризиків, якщо ми говоримо про органи нацполіції, або інші доступні способи).
- Крок номер три — інформування (тут йде мова про міжвідомче інформування).
- Крок номер чотири — першочергова інформація та консультування. Тут мова йде, про те, що в будь-якому з органів, який дотичний до системи протидії домашньому насильству, постраждала особа має отримати інформацію, куди вона може звернутися і які права і способи реалізації своїх прав вона має.
- Крок номер п’ять — це документування випадку в середині системи, в тому числі для розуміння масштабів такого явища, як домашнє насильства та формування прозорої статистики.
Крім домашнього насильства під час війни може мати місце сексуальне насильство (не як одна з форм домашнього насильства), а як прояв інших форм насильства, наприклад воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду.
Також під час війни може мати місце насильство стосовно жінок, насильство за ознакою статі. Зараз ми неодноразово чуємо випадки про прояви сексуальних домагань у вагонах метро.
Якщо говорити про відповідальність за такі домагання, то тут може мати місце як адміністративна відповідальність за ст. 173-6 КУпАП «Вчинення насильства за ознакою статі», так і кримінальна відповідальність за ст. 153 КК України «Сексуальне насильство». Все залежить від обставин справи та наявності доказів вчинення таких дій.
Якщо говорити про сексуальне насильство, як воєнний злочин, то за національним законодавством таке насильство може кваліфікуватися за ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни».
Якщо ми говоримо про виявлення насильства, то в такій категорії справ дуже важливою є комфортна взаємодія з постраждалою/вцілілою особою, тому незалежно від виду насильства, якого особа зазнала, комунікація та взаємодія з нею має бути максимально чутливою, з урахуванням пережитого досвіду, віку, стану, має бути неспішною, в тому темпі, до якого готова особа. І в справах про домашнє насильство і в справах про сексуальне насильство під час конфлікту — покази постраждалої/вцілілої особи можуть бути ключовим доказом.
Неякісна, спішна, тиснуча, маніпулятивна комунікація — не сприяє встановленню контакту. Тут важливо розуміти, що постраждала/вціліла особа в процесі взаємодії з органами кримінальної юстиції (якщо така взаємодія не враховує її стан), повторно раниться в процесі розповіді про пережитий досвід, що може бути причиною небажання звертатися до правоохоронних органів/продовжувати взаємодію з правоохоронними органами.
Від першого контакту з системою правосуддя/правоохоронними органами, від якісного інтерв’ювання та консультування залежить, чи піде постраждала/вціліла особа далі, чи розповість про пережитий досвід насильства. Від того, чи розповість постраждала/вціліла особа залежить, чи дізнається системи про випадок, чи відреагує, чи застосує спеціальні заходи, це буде мати місце притягнення до відповідальності, чи будуть створені й чи будуть працювати всі необхідні механізми.
Вціліла/постраждала особа не повинна нічого нам розповідати. Може, але не повинна. Розповідати чи ні — це її право. Система протидії насильству на рівні державних та інших дотичних органів має створити такі умови, щоб вціліла/постраждала особа готова була це зробити та могла це зробити в комфортних для неї умовах. Навички якісної, ненасильницької комунікації — це один з важливих скілів, який є невидимою, проте потужною зброєю у боротьбі з таким явищем, як насильство.
